Резюме
Доброчесність є однією з основ політичних, економічних та соціальних структур і наріжним каменем належного врядування. Проте жодна країна не застрахована від порушень доброчесності. На всіх рівнях і гілках влади неетична взаємодія між державними та приватними суб'єктами може порушувати доброчесність на всіх етапах політичного процесу. Вирішення цієї проблеми вимагає загальносуспільного та загальнодержавного підходу.
Рекомендація ОЕСР з публічної доброчесності є основою для такого підходу, а Посібник ОЕСР з публічної доброчесності надає рекомендації щодо його реалізації. Глави Посібника роз'яснюють, що Рекомендація означає на практиці, та визначають виклики, з якими можуть зіткнутися країни при її впровадженні.
У цій главі роз'яснюються елементи, які демонструють системне політичне зобов’язання до доброчесності на рівні політиків і вищого керівництва. Ці елементи включають кодифікацію стандартів у законодавчій та інституційній структурах, таких як доброчесність, служіння суспільним інтересам, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. У главі також визначено, як політичні та управлінські діячі високого рівня можуть співпрацювати з ключовими зацікавленими сторонами для розробки цілеспрямованих, науково обґрунтованих, довгострокових реформ.
Ця глава містить рекомендації щодо покращення співпраці між державними організаціями (наприклад, антикорупційним органом, кадровою службою, службою аудиту та внутрішнього контролю), а також обміну інформацією між національним та субнаціональним рівнями. Одним із прикладів є координаційні комітети, які мають видимий ступінь впливу і включають представників усіх функцій у сфері доброчесності. Досліджуються перешкоди на шляху співпраці - укорінена відокремленисть і конкуренція між органами - і пропонуються такі інструменти, як меморандуми про взаєморозуміння і сумісні бази даних, для покращення обміну досвідом і навчання між органами.
У цій главі описано, як розробити стратегічний підхід, що ґрунтується на фактах, для зменшення ризиків для доброчесності публічної влади, насамперед, корупції. У ньому роз'яснюються кроки для проведення аналізу проблем (наприклад, виявлення, аналізу та зменшення ризиків) для визначення стратегічних цілей, критеріїв та індикаторів. Він містить вказівки щодо підготовки плану дій для досягнення стратегічних цілей та забезпечення чіткості щодо відповідальних осіб, термінів виконання та вимірювання впливу.
Уцій главі пояснюється, як уряди можуть встановити високі стандарти поведінки, що ставлять на перше місце суспільні інтереси та дотримання цінностей публічного сектору. Для забезпечення узгодженості в ньому визначено стандарти доброчесності, які можуть бути включені до адміністративного права (наприклад, свобода інформації, політичне фінансування та лобіювання, доступ до адміністративного правосуддя); цивільного права (наприклад, відшкодування збитків та захист викривачів); та кримінального права (наприклад, активне та пасивне хабарництво, зловживання впливом у корисливих цілях).
У цій главі показано, як залучати компанії, організації громадянського суспільства та окремих осіб до просування культури доброчесності. Вона пояснює, як баланс між санкціями (наприклад, грошовими штрафами або відстороненням від роботи) та стимулами (наприклад, податковими пільгами або експортними кредитами) може допомогти урядам підтримувати публічну доброчесність у компаніях. Він також показує, як практичні навчальні заходи, такі як моніторинг процесу державних закупівель, можуть бути використані для формування у молоді знань та зобов’язань до публічної доброчесності.
У цій главі визначено заходи для залучення, відбору та просування лідерів доброчесності в державних організаціях, з акцентом на включенні доброчесності як цінності до системи компетенцій, посадових інструкцій, інструментів оцінювання та угод про виконання роботи. Заходи включають питання на співбесідах, які просять кандидатів поміркувати про етичні рольові моделі, які вони мали раніше на робочому місці. Для оцінки доброчесності керівники можуть наводити приклади того, як вони демонструють етичність у прийнятті рішень.
У цій главі визнається вплив системи оцінювання на підставі заслуг на забезпечення доброчесності на всій державній службі. Він містить рекомендації щодо впровадження принципів прозорості та об'єктивності в процеси управління людськими ресурсами, зокрема, створення чіткої організаційної структури та забезпечення наявності відповідних кваліфікаційних критеріїв і критеріїв ефективності для всіх посад на державній службі.
У цій главі пояснюється, як надання своєчасної та актуальної інформації про стандарти доброчесності (наприклад, за допомогою плакатів, заставок і коротких відеороликів), а також проведення регулярних спеціальних тренінгів з питань доброчесності (наприклад, лекцій, обговорень етичних дилем, електронного навчання або імітаційних ігор) може сприяти формуванню знань, навичок і прихильності до доброчесності публічних службовців. У ньому також визначено основні компоненти консультативних функцій з питань доброчесності та продемонстровано, як ці функції можуть допомогти публічним службовцям у застосуванні стандартів доброчесності у своїй повсякденній діяльності.
У цій главі визначено заходи, спрямовані на розвиток відкритої організаційної культури, де працівники можуть обговорювати етичні дилеми та питання доброчесності. Вона визначає інструменти для сприяння відкритості, такі як обов'язкове навчання керівників надання конструктивного зворотного зв'язку, управління конфліктами та проведення складних розмов. У главі також роз'яснюються основні елементи захисту викривачів, зазначається, що чіткі правила, процедури та канали для повідомлення про підозри у порушенні доброчесності є критично важливими для забезпечення безпечного середовища.
У цій главі пояснюється, як застосовувати підхід до управління ризиками в системі доброчесності. Вона містить конкретні рекомендації щодо виявлення, аналізу та реагування на ризики для доброчесності з використанням як якісних, так і кількісних методів (наприклад, реєстрів ризиків та інформаційних панелей). У главі також показано, як інтегрувати доброчесність у роль внутрішнього аудиту у відносинах з публічними управлінцями, з акцентом на його додаткову цінність, яка полягає у наданні незалежних, об'єктивних гарантій для ефективного внутрішнього контролю та управління ризиками для доброчесності.
Ця глава містить рекомендації щодо забезпечення узгодженого підходу до застосування дисциплінарних, цивільних і кримінальних режимів правозастосування з метою дотримання стандартів доброчесності, а також роз'яснює основні політики та інструменти для підтримки своєчасного, об'єктивного та справедливого прийняття правозастосовних рішень. У ній також визначено механізми співпраці між органами, підрозділами та посадовими особами кожного з режимів правозастосування, наприклад, створення електронних баз даних для управління справами.
У цій главі показано, як зовнішні контролюючі органи (наприклад, вищі органи фінансового контролю, омбудсмени, адміністративні суди) та регуляторні правоохоронні органи посилюють підзвітність. У ній наведено приклади інструментів, таких як інформаційні панелі, які дають чітке уявлення про те, хто відповідає за виконання рекомендацій контролюючих органів. У главі також наводяться приклади того, як функції нагляду можуть сприяти організаційному навчанню, наприклад, шляхом проведення аудиту доброчесності.
Ця глава містить інформацію про сприяння участі громадян у процесі вироблення політики, а також рекомендації щодо відкритого уряду, доступу до інформації та залучення зацікавлених сторін. У ній також розглядаються інструменти, необхідні для запобігання "захопленню політики", такі як встановлення процедур для запобігання та врегулювання ситуацій конфлікту інтересів, забезпечення прозорості та доброчесності у лобіюванні та фінансуванні політичних партій і виборчих кампаній.